Contra spem spero
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
Contra spem spero
Parem os dolentes pensares!
Tudo à volta é primaveril inquietação!
E entre tantos acerbos pesares
Irá a minha juventude passar ao lado do coração?
Não, quero rir entre lágrimas,
Ludibriar as minhas torturas, cantar,
Esperar no meu cruel desespero,
E viver! Aflição, cala-te!
Num ermo, distante e sombrio,
Belas flores de abril plantarei.
Plantarei florzinhas no frio,
Com meu pranto o seu pé regarei.
E estas lágrimas, acres, fogosas,
Abrandando do gelo o rigor,
Talvez consigam que brotem as rosas
E que a minha alma renasça para o amor.
A uma montanha rochosa abrupta,
Um pedregulho grande subirei,
E, levando essa carga horrorosa,
Uma alegre canção cantarei.
Nas noites escuras, tremendo,
Não fecho os olhos cansados,
Para ver essa estrela radiante,
Senhora de sombras e fados.
Sim! Quero rir entre lágrimas,
Ludibriar as minhas torturas, cantar,
Esperar no meu cruel desespero,
Viverei! Aflição, cala-te!
